Божевільний день напередодні подорожі. Ілля ремонтує машину, приїхало 2 тони гуманітарної допомоги, потрібно її забрати. Ще на порядку денному документи, термінові справи, телефонні дзвінки, збір машини в дорогу. Волонтерський центр живе динамічним життям.
Виїзд з Харкова раннім сирим ранком.
Бюджетний сніданок в Ізюмі. Він як символ, що поїздка в прикордонну зону пройде добре.
Підкріпилися - і в дорогу. Їдемо, а машину трясе на ямах і вибоїнах. Це асфальт, дитинко ...
Коробки з іграми час від часу вилітають на голови пасажирам. Женя спить, Катя теж.
Нам доведеться пережити багато подій. Поки дихаємо свіжим повітрям Святогірська. Дорога після Ізюму волонтерами називається "дорогою 30 кілометрів": Ізюм, Святогірськ, Червоний Лиман і - нас вітає Луганська область!
У цю поїздку вона мені відкрилася з нової сторони. Міста Рубіжне, Лисичанськ, Сєвєродонецьк раніше були для мене лише назвами. Тепер їду повз величезного заводу в Сєвєродонецьку і розумію: мені не вистачало цього розмаху, щоб краще відчути свій Донбас. Завод пережив не найкращі часи і зараз працює. Проїжджаємо через чистий центр, дорога спускається в долину. Степ, пагорби, дерева, простір і розмах. Краса. І блокпости - адже лінія розмежування світу і війни близька.
Наш шлях лежить в населені пункти Тошківка, Золоте, Батьківщина, Новоіванівка, Гірське.
Маленькі міста, що живуть за рахунок шахт. Війна для них стала потрясінням в їх і без того складному житті. Проблем багато, починаючи від відсутності робочих місць і закінчуючи сферою дозвілля. У кращому випадку є клуб, де працюють ентузіасти. Зате бари і наливайки процвітають.
Те, що ми можемо дати - це альтернатива, хоча б для дітей. Петриківський розпис, малювання як терапія, глинотерапія, настільні ігри, виготовлення ляльок-мотанок - розваги та вихід творчої енергії для підростаючого покоління.
Діти. Підлітки. Їх багато. Вони допитливі і радісні. Накидаються на майстер-класи - їм все цікаво.
Радіють, що до них приїхали, і розповідають про свої проблеми і мрії.
Працюють з психологом. Дорослим і підліткам потрібно виговоритися фахівцеві. Вони раді, що не залишилися наодинці зі своїми проблемами і щиро говорять "спасибі".
Про що мріють діти? Їм хочеться спортзал, хочеться вчитися танцювати, хочеться розвиватися.
Розмовляємо на вулиці в Тошківці. У вечірньому небі чути фонові вибухи. Настає вечір, і місто завмирає. Магазин працює до 20, на вулицях тихо, світяться вікна будинків, але далеко не всіх. Багато жителів через війну поїхали. Тиша і нічне небо. Багато зірок і розриви на віддалі.
Нас прийняв у себе літній чоловік. Він був на Чорнобильській станції, потім працював в шахті. Його будинок доглянутий, а судження прості. Ми для нього дорогі гості, принесли світло мистецтва.
День був важкий і важливий. Світ відзначав День поезії, а ми творили нову реальність. Чоловік п'ятдесят тільки за цей день отримали від нас щось і віддали щось своє. Це того варте.
Ганна Гуцулка
- Щоб додати коментар, увійдіть