Трохи відпочивши, вранці вирушаємо в сторону Золотого. Місто складається з декількох блоків забудови, які мають назви-номера. Складовою частиною Золотого є селище Батьківщина. Воно - крайня точка, селище на нульовому рубежі.
На блок-посту ретельно перевіряють наші документи, питання викликає мета поїздки і прописка. Пояснюємо і їдемо.
Дорога до школи вся в табличках: "Обережно, міни!"
Прозоре небо, природа грає фарбами, і напруга в повітрі. Тут зовсім не мирно.
На вікнах школи фанера, що захищає від вибухів.
У школі всього 50 учнів. Що вразило - багато молодих викладачів. Бути вчителем в маленькій школі в селищі, де нічого немає і поруч бої - подвиг. Ми приїхали під час уроків, які відмінили заради наших занять і майстер-класів.
Малюємо та розмовляємо. Розповідаю про давні традиції Петриківського Розпису. Вчителі приєднуються і пробують малювати разом з дітьми.
Діти відкриваються, коли чують, що усі вміють малювати, і у них все вийде. Дівчата пишуть вірші і малюють листівки, використовуючи елементи Петриківського Розпису. Діалоги стають цікавими. "Твій малюнок схожий на диван", - кажу підлітку, який стверджував, що не вміє малювати. "Ні, це черепаха", - заявляє він. "Ось так і відбувається з сучасним мистецтвом - автор має на увазі одне, а глядачі розуміють інше". "О, ви чули - я художник, моя робота відноситься до сучасного мистецтва", - радісно підбиває підсумки він.
Мені хотілося плакати. Таблиці з мінної безпеки в школі, зліплені дітьми гранати, мірне "бабах" в мирному небі і квіти, намальовані в школі.
Контрасти життя.
Далі Золоте. Радіють, що вже пару тижнів в місто не прилітали снаряди. Живуть усвідомлено - кожен день, як останній.
Велика світла школа, в якій проведено інтернет. Навколо двори п'ятиповерхівок, кілька магазинчиків.
Звичайна для Донбасу забудова, в годині їзди вже окуповані території. З вікна їх видно на горизонті.
Нас зустрічають Елла і Олена, місцеві активістки. Олена - дивовижна людина і талановитий художник, створює шедеври з будь-яких підручних матеріалів. Викладає дітям малювання.
Діти вже чекають на нас.
Показала елементи розпису, спробували. Малювання на вільну тему дало несподівані результати. Багато тривоги і темних фарб в дитячих малюнках.
Величезне поле роботи для психологів. Неможливо пережити без змін в душі військову обстановку, особливо коли ти дитина.
Дорослі це розуміють і роблять, що можуть. Для дітей проходять творчі заняття, їх вивозять в великі міста на заходи, запрошують нас.
У волонтерському центрі весь вечір грали в мафію. Активісти розповідали про те, як вони справляються і ростять квіти, як діти можуть з'їздити з обміну в інші країни, які міські квести вони придумали на весну.
Як вони живуть і створюють нове в такій складній ситуації.
У Золотому особливо добре думати на тему: "Що для мене моя країна?"
Для мене Україна - це люди. Золоті люди в Золотому.
Іра переїхала волонтерити зі Львова і дала нам ночівлю у себе. Олена подарувала квітів на посадку. Світлана влаштувала чудову вечерю. Всі спілкуються і допомагають одне одному.
Втомлені після двох населених пунктів за день, ми знайшли сили на дискусію про долю України до глибокої ночі. Хочеться бачити її прекрасною.
Вранці до Новоіванівки.
Наш приїзд туди - ініціатива Іри, переселенки з Луганська. Їх волонтерська група робить усе, щоб у дітей було дозвілля.
Так само в Гірському, де активістам-переселенцям вдалося знайти приміщення для занять.
Три дні в дорозі. Долі, змінені війною. Розмови і творчість.
Люди, дороги, промислові міста і краще майбутнє, яке створюється самостійно.
Ця поїздка додала в моє життя іншого Донбасу.
Того, який варто почути. І підтримати.
Анна Гуцулка
- Щоб додати коментар, увійдіть